Побачивши се Паспарту сказав не без оправданої причини:
— Я таки справдї богато коштую мого пана.
Фікс не сказав нї слова, він глядїв в лице пана Фоґа. Які чувства бороли ся у внутрі сего чоловіка, не легко було би сказати. Панї Ауда хопила Фоґа за руку і не кажучи нїчого, щиро єї стиснула.
Скоро лише Паспарту опинив ся на стациї, оглянув ся за поїздом; він гадав, що поїзд готовий до від'їзду стоїть на стациї і надїяв ся, що можна буде страчений час нагнати скоршою їздою.
— Поїзд, поїзд! — кричав він.
— Вже відійшов, — відповів Фікс.
— А коли відходить другий? — спитав пан Фоґ.
— Аж нинї вечер.
— Ага! — відповів спокійно пан Фоґ.
Пилип Фоґ спізнив ся о двайцять годин. Паспарту, невинний виновник сего спізненя, був в розпуцї. Очевидно було, що єго пан буде зруйнований!
Втім приступив полїцийний аґент до пана Фоґа, глянув єму бистро в очи і спитав:
— Пане, чи ви цїлком серіо спішите ся?
— Цїлком серіо, — відповів Пилип Фоґ.
— Я вас ще питаю, — говорив Фікс. — Вам певно на тім залежить, щоби бути 11. грудня перед