не мав чого бояти ся, щоби єго не здержав закрут ріки Плятте коло Вермон, бо тепер ріки були позамерзали. Отже на дорозї не було нїякої перепони і Пилип Фоґ міг лише трех рїчий бояти ся: ушкодженя саний, противного вітру або цїлковитої тишини.
Але вітер не тратив сили; противно віяв так сильно, що аж сильно прикріплена линвою щогла вигнула ся.
Панї Ауда, добре обвинена кожухом і подорожним коцом, була забезпечена о скілько можна против студени. Паспарту, червоний на лици як сонце закрите мракою, вдихав з вдоволенєм острий воздух. Певність себе, що єго нїколи не покидала додала єму нової надїї. Бо й дїйстно, міркував він, оно не так зле. Замість приїхати до Нового Йорку рано, приїде ся вечором; цїла вага в тім, щоби прибути ще перед від'їздом парохода до Лїверпуля.
Раз навіть збирала єго охота стиснути товариша Фікса за руку. Він-жеж не забув, що се полїцийний аґент постарав ся в Керне о сани і таким способом допоміг пану Фоґови дістати ся на час до Омаги. Вже витягав руку до Фікса, але якесь невиразне причутє здержало єго і він взяв руку назад. Однако була одна річ така, на котру Паспарту не годен би був нїколи забути, т. є. жертва, яку зробив пан Фоґ, не надумуючись, щоби лиш его визволити з рук Сіуксів. Тим чином виставив на небезпечність і свій маєток і житє… Нї, такої жертви не можна забути!
Між тим як так кождий з подорожних роздумував над чим иньшим, летїли сани по безмежній снїжній площи. Єсли часом сани переїздили потоки, річки і побічні ріки Літль-Блю-Рівера, то сего нїхто не замічав. Поля і води лежали під одностайною покривою снїгу. На цїлій рівнинї не було видко нї одної живої душі; она лежала
