Сторінка:Подорож довкола землї в 80 днях.pdf/212

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Шіснайцатого грудня минуло вже 75 днїв від виїзду з Лондона. „Генриєта“ ще надто не припізнила ся. Переїхала майже половину дороги через Атлянтийский океан і то дороги найгіршої. В лїтї можна було ручити за поводженє, але в зимі було трохи инакше. Паспарту не відзивав ся, однако надїяв ся повної удачі, бо єсли би навіть завів вітер то він числив на пару.

Сего дня вийшов машинїст на поміст, підійшов до пана Фоґа і став з ним живо розмовляти.

Паспарту, не знати длячого — може задля якогось лихого причутя — дуже занепокоїв ся. Він був би не знати що дав, щоби лише почути, що говорило ся. Однако похопив таки кілька слів а між иньшими й се як єго пан говорив:

— Чи певно так, як ви кажете?

— Цїлком певно, пане, — відповів машинїст. — Уважайте, що ми вже від виїзду палимо у всїх печах і хоч вугля було досить, щоби при слабій парі заїхати до Бордо, то однако єго не вистане, щоби при найсильнїйшій парі дістати ся до Лїверпуля.

— Я вже сему зараджу, — відповів пан Фоґ.

Паспарту все зрозумів. Він незвичайно напудив ся.

Не ставало вугля!

— Ну, єсли мій пан дасть і сему раду, — погадав собі, — то з него славний чоловік!

І скоро лише зійшов ся з Фіксом, не міг здержати ся, щоби не повідомити єго о тім, що чув.

— Отже ви гадаєте, що ми їдемо до Лїверпуля? — спитав Фікс.

— Очевидно!

— От дурненький! — відповів аґент, стиснувши рамена.