годиною і сорок пять мінут в клюбі реформи. На саму їзду до Лондона потребував лише шість годин.
Єсли би хто в сїй хвили міг зайти до середини вязницї, був би побачив, що пан Фоґ сидить на лавцї без гнїву і цїлком спокійний. Не можна було сказати, щоби він піддав ся своїй судьбі, але знов з другого боку не зворушив єго сей послїдний удар так, як того можна було надїятись. Може кипіла в нїм тиха лють, страшна, бо давлена, що звичайно вибухає з нездержною силою аж в послїдній хвили? Не ножна знати. Досить, що Пилип Фоґ сидїв спокійно у вязници і ждав… На що? Чи може чого надїяв ся? Чи вірив ще в удачу, коли замкнули ся за ним двері вязницї?
На всякий спосіб пан Фоґ виймив свій годинник, положив єго на стіл і дивив ся як посувають ся вказівки. Анї одно слово не вирвалось єму з уст, лише блеск єго очий потах.
Єго положенє було страшне. Хто не міг читати в єго души, мусїв так гадати:
Єсли Пилип Фоґ честний чоловік, то зруйнований.
Єсли нечестний, то сидить замкнений.
Чи думав про який ратунок? Гадав може про се, чи нема якого виходу з того положеня? Чи роздумував над утечею? Здасть ся, що так, бо раз оглянув уважно цїлу комнату довкола. Але двері були добре замкнені, а у вікнах була вмурована сильна решітка. Він знов сїв і виймив з кишенї свою подорожну записну книжочку. До рядка, в котрій стояли слова:
„21. грудня, субота, Лїверпуль“.
додав:
„80 ий день, 11 година 40 мінут перед полуднем“.
