Пан Фоґ був готовий. Під пахою держав „Бредшава подорожний провідник по зелїзницях і кораблях“, з котрого міг вичитати всї дані, потрібні для своєї подорожи. Він взяв від Паспартута торбу, отворив єї і всунув до неї грубу пачку тих гарних банкнотів, що мають курс в цїлім сьвітї.
— Ви не забули нїчого? — спитав.
— Нї, прошу пана.
— Моє пальто і коц?
— Суть тут.
— Добре, беріть торбу.
Сказавши се, пан Фоґ, віддав служачому торбу і додав:
— А уважайте добре, бо в нїй є двацять тисячів фунтів.
Паспарту трохи́ не випустив торби з рук, так як би ті двацять тисячів фунтів перемінили ся в тяжке золото.
Відтак зійшли оба по сходах на долину і замкнули входові двері на два спусти.
При кінци улицї Севіль-Ров була стация повозок. Пилип Фоґ і єго служачий всїли до повозки і поїхали скоро на дворець Герінґ-Крос, звідки виходить бічний шлах полуднево-всхідної зелїзницї.
О осьмій годинї і двацять мінут заїхали перед дворець. Паспарту зіскочив, єго пан злїз за ним і заплатив візникови.
В тій хвили приступила до пана Фоґа якась бідна жебрачка, з дитиною на руцї, боса, заболочена, в подертім капелюсї з пером, що на-пів відорване телїпало ся, та з закиненим по драній одежи дїравим шалем. Она просила милостинї.
