сам, Паспарту… Ся гадка цїлком єго пригноблювала і він уважав себе за найгіршого чоловіка.
Вкінци коли в своїй самотї почув себе надто нещастним, пукав до дверий панї Ауди, входив до єї комнати, сїдав мовчки в кут і дивив ся на молоду женщину, що все була задумана.
Около пів до осьмої вечером, велїв пан Фоґ спитати паню Ауду, чи не схоче єго приймити і по якійсь хвили війшов до єї комнати.
Пилип Фоґ взяв крісло і сїв коло комина напротив панї Ауди. На єго лици не знати було нїякого зворушеня. Фоґ був при своїм поворотї так само спокійний і поважний як і при від'їздї.
Пять мінут сидїв пан Фоґ мовчки. Відтак поглянув на паню Ауду і сказав:
— Панї, даруєте менї, що я взяв вас до Анґлїї?
— Я, пане Фоґ!… відповіла панї Ауда дрожачим голосом.
— Позвольте менї докінчити, — говорив пан Фоґ дальше. — Тодї коли я рішив вивезти вас з того краю, де вам грозила така небезпечність, був я ще богатий і міг на се числити, що менї буде можна часть мого маєтку віддати вам до розпорядимости. В такім случаю могли-б ви тут вести щасливе і свобідне житє. Тепер я зруйнований.
— Знаю о тім, пане Фоґ, — відповіла молода женщина, — але я вас з своєї сторони питаю: Простите менї, що я їхала з вами і, хто знає, чи ваше припізненє задля мене не причинило ся до вашого нещастя?
— Панї, в Індиях ви не могли остати, а ваше житє лиш тодї могло бути забезпечене, коли ви виїхали
