По тих словах піднїс ся і пан Фоґ. Єго очи заяснїли якимсь незвичайним блеском, єго уста дрожали. Він глядїв в лице панї Ауди. Отвертість, щирість, рішучість і лагідність тих чудових очий благородної женщини, що відважила ся на все, щоби лише ратувати сего, кому все завдячувала, зробили на него величезне вражінє, зворушили єго. На хвилю примкнув очи, немов хотїв оминути єї погляд, але вскорі отворив їх знов і сказав:
— Я люблю вас! Так, клену ся всїм найсьвятїйшим, що є на сьвітї, що люблю вас, що цїлком до вас належу.
— Ах!… — скрикнула панї Ауда, схопившись за груди. На голос дзвінка з'явив ся Паспарту в одній хвили. Він побачив, що пан Фоґ держить в своїх руках руку панї Ауди і догадав ся, що се має значити. Єго лице заяснїло як полудневе сонце в тропічних краях.
Пан Фоґ спитав єго, чи не запізно попросити Самуіла Вільзона, пастора при костелї Марі-лє-Бон.
— Нїколи не запізно! — відповів з сердечним сьміхом Паспарту.
Тодї було лише пять мінут по осьмій.
— На завтра, на понедїлок, — радив Паспарту.
— На завтра? — спитав пан Фоґ і поглянув на молоду жінку.
— На завтра, на понедїлок! — відповіла панї Ауда.
Паспарту побіг як божевільний.
