сидано депеші до Америки, до Азиї, щоби дізнати ся, що дїє ся з Пилипом Фоґом! Рано і вечер бігали післанцї на Севіль-Ров підглядати, що дїє ся в домі джентельмена… Все дармо. Навіть полїция не знала, що стало ся з єї аґентом Фіксом, котрого она так нещасливо вислала на фальшиву дорогу. Помимо того збільшали ся заклади все дужше і дужше. Пилип Фоґ був немов кінь на перегонах, що вже добігав до мети. Папір єго купували вже не сотками як перше, але по двайцять, десять, по пять, а навіть і по одній штуцї. Вартість єго росла з кождою хвилею. Старий льорд Ельбермель тріюмфував.
Тому то в суботу вечером панував на Пель-Мель і примежних улицях страшенний стиск. При входї до Клюбу реформи стояли ріжні фактори і з криком оголошували курс Пилипа Фоґа так як яких акций анґлїйского банку. Полїция ледве могла удержати лад і чим більше наближала ся година, коли Пан Фоґ мав над'їхати, тим живійший рух проявляв ся між публикою.
Сего вечера зібрали ся всї пять товаришів пана Фоґа вже о осьмій годинї в великій сали Клюбу реформи. Були тут оба банкири Джон Сулїван і Самуіл Фалєнтін, інжинєр Андрій Стюарт, Вальтер Ральф адмінїстратор анґлїйского банку і броварник Тома Флєнеґен. Всї ждали з великою нетерпеливостию.
Коли годинник вказав осьму годину і двайцять пять мінут, встав Андрій Стюарт і сказав:
— Панове, за двайцять мінут мине речинець, який ми назначили пану Пилипови Фоґови.
— О котрій годинї прийшов послїдний поїзд з Лїверпуля? — спитав Тома Флєнеґен.
