Ще одна мінута і заклад був виграний. Андрій Стюарт і єго товариші полишили гру: відложили карти і числили секунди.
В сорок і другій секундї не було чути нїчого, в пятьдесятій ще нїчого!
В пятьдесятій пятій секундї роздав ся на дворі громогласний галас, оплески, крики „славно“, а навіть проклони, що доносили ся аж до клюбової салї.
Грачі повставали.
В пятьдесятій і семій секундї отворили ся двері сальона і заки маятник вказав шістдесяту секунду явив ся на порозї Пилип Фоґ, окружений божевільною товпою, що насильно впхала ся до Клюбу і сказав своїм рівнодушним голосом:
— Панове, ставлю ся в слові!
Так, се був дїйстно Пилип Фоґ.
Як знаємо, дістав Паспарту від свого пана приказ о осьмій годинї і пять мінут вечером, — отже майже двайцять чотири годин по приїздї подорожних до Лондона, — щоби пішов до Всч. о. Самуіла Вільзона в справі одного вінчаня, що мало відбути ся на другий день.
Урадований Паспарту побіг скоро до мешканя сьвященика. Пастора не було ще дома і Паспарту мусїв ждати ще яких двайцять мінут.
