Того самого вечера сказав пан Фоґ до панї Ауди своїм звичайним, рівнодушним голосом:
— Чи ви, панї, годите ся ще й тепер на вінчанє?
— Пане Фоґ, — відповіла панї Ауда, — я повинна би вам се питанє поставити. Ви були зруйновані, тепер ви богаті…
— Даруйте, панї, сей маєток належить до вас. Єсли-б ви не були говорили о вінчаню, то мій слуга не був би пішов до сьвященика і я не був би дізнав ся про мою похибку, отже…
— Любий пане Фоґ… — сказала молода женщина.
— Люба Аудо… — відповів Пилип Фоґ.
Розуміє ся, що весїлє відбуло ся за сорок вісїм годин, а Паспарту урадований, гордий і прибраний як найлїйпше був дружбою панї Ауди. І ся честь належала ся цїлком справедливо єму, бож він на своїх руках виратував єї від неминучої смерти.
На другий день, скоро лише розвиднїло, запукав Паспарту до дверий свого пана.
Двері отворили ся і на порозї явив ся пан Фоґ.
— Що там, Паспарту?
— От що, прошу пана! Власне тепер прийшло менї на гадку…
— Що?
— Що ми могли об'їхати землю лише в сїмдесятьох вісьмох днях.
— Певне, — відповів пан Фоґ, — єслиб ми не були їхали через Індиї. Але тодї не були-б ми виратували панї Ауди і она не була би моєю жінкою…
І пан Фоґ замкнув спокійно двері. Таким чином виграв пан Фоґ заклад і об'їхав землю за вісїмдесять
