в такім короткім часї, при помочи тогдїшних средств комунїкацийних, було не лише неможливо, але й немислимо!
„Таймс“, „Стандард“, „Івнінґ-Стард“, „Морнінґ-Кронікль“ і двацять иньших найперших часописий заявило ся против Фоґа. Лише „Делї Телєґраф“ троха єго підпирав. Взагалї уважали всї Пилипа Фоґа божевільним, або дураком, а єго товаришам з клюбу реформи роблено загально закиди, що пристали на такий заклад, котрий вказує на слабість ума того, що єго викликав.
Появили ся дуже пристрастні, але льоґічно писані статї про сю справу. Як звістно інтересують ся в Анґлїї всїм, що дотикає ґеоґрафії. Отже не було такого читателя, до якої б верстви він не належав, котрий не читав би жадно всего, що писало ся про Пилипа Фоґа.
В перших днях стояло по єго сторонї кілька сьмілих осіб — особливо женщин, тим більше, що „Нова Ілюстрация Лондоньска“ помістила єго портрет, зроблений після найденої фотоґрафїї в архиві клюбу реформи. Деякі джентельмени говорили відважно: „Овва! що тут великого? Нераз лучають ся незвичайні річи!“ То були переважно читателї „Делї Телєґрафу“. Але вскорі помічено, що навіть ся часопись почала тратити свою певність.
І дїйстно дня 7. жотня появила ся в Вістнику королївского ґеоґрафічного товариства довга статя, що розбирала справу з ріжних боків і вказувала ясно на безосновність підприємства. Після сеї статї стояло все на перепонї подорожному, перешкоди, що зависїли від людий і від природи річий. Єсли намір мав удати ся, то мусїли би дивно годити ся години приїзду і від'їзду; але такої згідности не було і не могло бути. Строго взявши, не можна навіть в Европі, де шляхи зелїзничі розмірно
