Другий мужчина був собі малий, худощавий чоловічок з лицем досить інтелїґентним і нервовим. Єго брови порушали ся заєдно в дивний спосіб. Під довгими віями блищало дуже живе око, але він умів єго огонь після вподоби вменшати. В тій хвили був дуже неспокійний, бігав то взад то вперед і не міг спокійно встояти на місци.
Називав ся Фікс і був одним з тих „детективів“ або тайних аґентів, котрих анґлїйска полїция по крадежи в банку порозсилала по різних пристанях. Єму поручено уважати як найпильнїйше на всїх подорожних, що переїздили через Суез, а єсли би стрітив якого підозріного мав за ним потайки їхати і ждати на приказ арештованя.
Власне перед двома днями одержав Фікс від директора лондоньскої полїциї опис мнимого злодїя, як знаємо, чоловіка порядного і добре одїтого, котрого бачено в комнатї виплат.
Легко піймити, що аґент, заохочений значною нагородою, призначеною за прихопленє злодїя, дожидав нетерпеливо приїзду „Монґолїї“.
— Отже ви кажете, пане консуль, — питав він вже з десятий раз, що парохід зараз надійде.
— Зараз, — відповів консуль. Вчера донесено, що був на отвертім мори коло Порт-Саід, а тих 160 кільометрів каналу нїчого не значать для такого скорого корабля. Кажу-ж вам ще раз, що „Монґолїя“ все дістає 25-фунтову нагороду, що правительство назначило за кожді 24 години, о які корабель скорше приїде перед визначеним часом.
— Корабель приїздить просто з Бріндізі? — спитав Фікс.
