чено нї в пристани нї в доках лондоньских корабля, що належав би до Пилипа Фоґа. Не засїдав в нїяких комітетах рад завідуючих; нїхто не чув єго імени в палатї адвокатскій, або в судї. Не говорив нїколи нї в трибуналї висшого суду, нї в трибуналї адмінїстрацийнім або в трибуналї духовнім. Не був нї промисловцем нї торговельником, анї купцем анї рільником. Не належав до королївского інститута нї до лондоньского і не був членом нїякого заведеня штук, наук або промислу. Вкінци не причисляв ся до членів нї одного з численних товариств, яких в столици Анґлїї повно, почавши від „Гармонїї“ аж до товариства ентомольоґічного, котре мало за головну цїль: нищити шкідні комахи.
Пилип Фоґ був членом клюбу реформи і нїчого більше.
Єсли би хто дивував ся, яким чином такий загадочний джентельмен найшов ся між членами того поважаного товариства, то треба єму відповісти, що дістав ся він сюди за порученєм дому банкового братів Берінґів, де зложив був свої гроші. Звідси й походило певного рода поважанє, котре завдачував він ще й сїй обставинї, що платив все точно свої векслї.
Чи Пилип Фоґ був богатий? Безперечно. Але як він сей маєток зробив, не могли сказати навіть найлїпше обізнані, а Пилип Фоґ мав найменше охоти з усїх, щоби се пояснити. На кождий спосіб не розкидав гроший, але й не був скупий, бо всюди, де не ставало гроший для якоїсь благородної, пожиточної або великодушної цїли, додавав свою лепту тихцем, а навіть безіменно.
Взагалї був сей джентельмен дуже скритий. Говорив так мало, як не можна менше, а що був мовчаливий то видавав ся тим більше загадочний. Однако єго спосіб житя міг кождий бачити, але те, що він робив, було
