дрожала. Опис особи в паспортї годив ся точка в точку з тим, який одержав від директора полїциї з Лондона.
— Се не ваш паспорт? — сказав до подорожного.
— Нї, — відповів той, — се паспорт мого пана.
— А де ваш пан?
— Лишив ся на корабли.
— Він-жеж мусить сам явити ся в консулятї, — відповів аґент, — щоби сконстатувати тотожність єго особи.
— Чи се мусить бути?
— Конечно.
— А деж ті бюра?
— Он там на розї площі, — відповів аґент і показав на дім, що стояв яких 200 кроків дальше.
— Єсли так, то я закличу пана, але єму мабуть не конче буде приємно рушити ся з місця!
Потім попращав подорожний аґента і вернув на поклад парохода.
Тайний аґент побіг тепер чим скорше до консуляту. На єго усильну просьбу допущено єго зараз до консуля.
— Пане консуле, — сказав він просто, — маю сильне підозрінє, що наш пташок находить ся на „Монґолїї“.
