— Ви їдете з Лондона?
— Так.
— А куди їдете?
— До Бомбаю.
— Гарно, але ви певне знаєте, що цїле се візованє нї на що не здасть ся, ми й не жадаємо тепер нїяких паспортів.
— Знаю, — відповів Пилип Фоґ, — але я хочу вашою візою виказати ся, що я був в Суезї.
— Про мене, — сказав консуль. Відтак підписав паспорт, положив на нїм дату і прилїпив стемпель. Пан Фоґ заплатив належність, склонив ся зимно і вийшов зі своїм служачим.
— А що? — спитав аґент.
— Щож би, — відповів консуль, виглядає на цїлком честного чоловіка.
— Може бути, — сказав Фікс, — але не о то йде. Ви не замітили, що сей джентельмен подібнїсенький до опису, що менї прислали?
— Не перечу, але ви знаєте, що всї описи…
— Я вже сю справу розслїджу, — відозвав ся Фікс. — Слуга, здаєть ся, не такий, як єго пан, тим більше що се Француз, не може мовчати. До побаченя пане консуле.
По сїм вийшов аґент, щоби віднайти Паспартута.
Тимчасом пішов пан Фоґ з будинку консулярного до пристани, дав служачому кілька припоручень, всїв на човен та поїхав назад до корабля і удав ся просто до своєї каюти. Тут виймив записну книжочку і написав що слїдує:
„Від'їзд з Лондона в середу дня 2 жовтня, о год. 8 мін. 45 вечером.
