Фікс дігнав за кілька хвиль над берегом Паспартута, що туди шляв ся і приглядав ся всему, бо він був тої гадки, що він не обовязаний, нїчого не видїти.
— Ну що, товаришу, чи ваш паспорт візований? — спитав єго Фікс.
— А то ви, — закликав Француз, — дякую красно. Ми полагодили свої справи.
— Тепер оглядаєте місто?
— Так, але ми їдемо так скоро, що менї все те видає ся, як в снї. На пр. ми тепер в Суезї?
— В Суезї.
— В Єгиптї?
— Очевидно, в Єгиптї.
— І в Африцї?
— В Африцї.
— В Африцї! — повторив Паспарту. — Менї не хоче ся вірити. Прошу вас, я гадав, що ми не поїдемо дальше як до Парижа, тимчасом я бачив се славне місто всего від семої години і двацять мінут до години осьмої мінут сорок і то лиш крізь шиби повозки підчас зливного дощу! Се менї цїлком не подобало ся. Я був би так радо пішов на кладовище Пер-ля-шез, або до цирку на елїзейскім поли!
— То ви дуже спішите ся? — запитав аґент.
— Я нї, але мій пан. Ага, я мушу купити паньчохи і сорочки. Ми виїхали без куфра, лише з торбою.
