— Я заведу вас до базару, там дістанете все, чого вам треба.
— Ви, пане, дїйстно дуже кречні…, — відповів Паспарту.
І оба пішли разом. Паспарту балакав без упину.
— Передовсїм мушу уважати, щоби не запізнитись на корабель!
— Маєте час, — сказав Фікс, — тепер лише дванацята.
Паспарту витягнув свій годинник.
— Дванацята година? Се не може бути, тепер лише девята і пятьдесять дві мінути.
— Ваш годинник спізняє ся, — сказав Фікс.
— Мій годинник, стара памятка по моїм прадїдї? Він не помиляє ся навіть пять мінут на рік. Се правдивий хронометер!
— А! я вже знаю, що єсть. Ваш годинник накручений ще після лондоньского часу, отже дві години пізнїйше від суезкого. Ви мусите ваш годинник накручувати після часу кождого краю.
— Я мав би свій годинник накручувати після иньшого часу, — закликав Паспарту, — нїколи!
— Ну, то він не згодить ся з сонцем.
— Тим гірше для сонця, то оно зле іде. — І при тих словах сховав Паспарту свій годинник з гордостю до кишенї.
По хвили сказав Фікс:
— Отже ви виїхали нагле з Лондона?
— Очевидно. Минувшої середи прийшов пан Фоґ вже о осьмій годинї з клюбу, — того нїколи у него не бувало, — а вже три чверти години потім були ми в дорозї.
— Кудиж він їде?
