— Все наперед, довкола цїлої землї.
— Довкола землї?
— Довкола землї. І то має єї об'їхати за вісїмдесять днїв. Він каже, що заложив ся, але між нами сказавши, я в те не вірю. Се була би дурниця. В тім мусить бути щось иньшого.
— Сей пан Фоґ мусить бути ориґінал.
— А вжеж!
— Чи він богатий?
— Певно, він же везе і з собою великі гроші; самі нові банкноти! І не скупить ся в дорозї, от на пр. машинїстови „Монґолїї“ обіцяв велику нагороду, єсли приїдемо до Бомбаю перед назначеним часом.
— А ви знаєте від давна вашого пана?
— Я? — відповів Паспарту, — я вступив до него в службу саме в день нашого від'їзду з Лондона.
Легко порозуміти, який вплив мусїли мати ті відповіди на аґента вже й так розцїкавленого і розгорячкованого.
Той наглий виїзд з Лондона зараз по крадїжи, ті великі гроші, що Фоґ віз з собою, той поспіх, щоби дістати ся в далекі краї, покривка дурного закладу — все те збільшало, й мусїло збільшати підозрінє Фікса.
Він дав Французови ще більше говорити і прийшов до пересьвідченя, що сей чоловічище не знав цїлковито свого пана, що Фоґ жив в Лондонї самітно, що єго вважали богачем, не знаючи звідки він має гроші, що се скритий чоловік і т. ин. Однако міг Фікс також впевнитись, що Пилип Фоґ не висїдає з корабля в Суезї і що дїйсно їде до Бомбаю.
— Далеко до Бомбаю? — запитав Паспарту.
— Дуже далеко, — відповів аґент. — Треба ще з десять днїв морем їхати.
