Пан Фоґ попращав ся з своїми товаришами вістовими, опустив корабель, приказав служачому дещо покупити, пригадав єму, щоби перед осьмою годиною ставив ся певно на дворець і правильним кроком як тиканє астрономічного годинника, пішов просто до бюра паспортового.
Оглядати особливости Бомбаю, як ратуш, величаву біблїотеку, кріпости, доки, торговицю бавовни, базари, мошеї, синаґоґи, вірменьскі церкви, чудесну паґоду малєбарску з єї двома многобічними вежами, Пилип Фоґ і в думцї не мав. Єго не тягнули чуда Елєфанти, єї повні тайн підземні гробницї, закриті від полудневого всходу гатею пристани, не притягали єго й печери Канчері на острові Сальсет, ті імпонуючі останки буддійского будівництва!
Про все те Фоґ не думав і коли вийшов з паспортового бюра, пішов спокійно на дворець і казав собі подати обід. Господар уважав за відповідне захвалити єму між иньшими стравами крілика.
Пилип Фоґ казав собі єго подати, покушав і пересьвідчив ся, що страва мимо знаменитого сосу була обридлива.
Він задзвонив на господаря.
— Пане, відозвавсь і поглянув єму остро в очи, чи то крілик?
— Так, високоповажаний добродїю, відповів сей зухвало, молодий крілик.
— А він не мявчав, як єго вбивали?
— Крілик мявчав! О високоповажаний… я присягаю…
— Пане, сказав холодно Фоґ, не присягайте і памятайте на одно: Колись були коти в Індиях сьвятими зьвірятами. То були лїпші часи.
