Пилип Фоґ поглянув на сер Франца Кромертія, що очевидно не міг зрозуміти, чого поїзд має задержуватись серед лїса.
Паспарту не меньше зачудований, вискочив з ваґона, поглянув иа шлях і вертаючи закликав: — Пане, тут вже дальше нема дороги!
— Що кажете? — запитав Франц Кромерті.
— Тут вже скінчила ся зелїзниця!
Бриґадієр висїв з ваґона, а за ним поволи і Пилип Фоґ. Оба обернули ся до кондуктора.
— Де ми? — запитав сер Кромерті.
— В осадї Кольбі, — відповів кондуктор.
— Чи тут задержуємось?
— Очевидно. Зелїзниця не викінчена…
— Як то, невикінчена?
— Нї! остає ще 50 миль до будови, звідси до Альлагабада, звідтам вже іде дальше.
— Адже-ж ґазети оповістили, що цїлий шлях отвертий!
— Щож робити, пане офіцире, помилили ся ґазети.
— А ви-ж продаєте білєти з Бомбаю до Калькути! — закричав сер Франц Кромерті з гнївом.
— А вже-ж, відповів кондуктор, але подорожні знають, що мусять з Кольбі до Аллагабад постарати ся о перевіз.
Сер Франц Кромерті казив ся. Паспарту мав охоту кинути ся на кондуктора, що тутже нїчого не завинив. Він не сьмів поглянути на свого пана.
— Пане Кромерті, — відозвав ся спокійно Фоґ, — єсли хочете то подумаймо над якими способами, щоби дістати ся до Аллагабада.