ник, що вказував години, мінути, хвилї, днї і дату. Після своєї навички мав пан Фоґ точно о пів до дванацятої вийти з дому до клюбу реформи.
В тій хвили запукано до дверий малого сальона, де сидїв Пилип Фоґ і війшов відправлений служачий.
— Новий служачий — заповів.
До сальона вступив може 30-лїтний мужчина і поклонив ся.
— Ви Француз і називаєте ся Джон? — запитав Пилип Фоґ.
— Жан, прошу пана, відповів новий служачий, Жан Паспарту́[1], назвище, котре вже само вказує, що умію всюди дати собі раду. Менї здаєть ся, прошу пана, що я добрий хлопець, але правду сказавши, я вже не одного пробовав. Я був сьпіваком, уїзджував конї в цирку, був вольтижером як Леотар, танцював на линві як сам Бльондін, відтак став учителем ґімнастики, щоби лїпше використати свої спосібности, а вкінци був підначальником віддїлу сторожи огневої в Парижи. В моїм сьвідоцтві записані дуже замітні огнї, в котрих я брав участь. Але вже від пятьох лїт покинув я Францию і щоби зазнати родинного житя став в Анґлії локаєм. Тепер я без місця, а довідавши ся, що пан Пилип Фоґ єсть найточнїйшим и найстаточнїйшим чоловіком в сполученім Королїстві, я представив ся панови, бо надїю ся у вас спокійно жити і навіть забути на імя Паспарту́…
— Паспарту́ для мене дуже відповідне імя, сказав джентельмен. Менї вас поручено і представлено дуже гарно. Знаєте мої услівя?
— Знаю, прошу пана.
- ↑ Паспарту́ француске слово і значить: витрих.
