О другій годинї дістали ся подорожні до густого лїса, котрим треба було кілька миль їхати. Доси не лучило ся їм нїчого немилого і здавало ся, що подорож скінчить ся без нїякого припадку, коли нагле слон задержав ся і став непокоїтись.
Була як раз четверта година.
— Що се? — запитав сер Франц Кромерті, висуваючи голову з коша.
— Не знаю, пане офіцире, — відповів Парс, прислухуючи ся глухому гомонови, що доходив до них через гущавину.
За хвилю став гомін виразнїйший, якби який віддалений концерт з голосів людских і музики.
Паспарту напружив зір і слух, пан Фоґ ждав супокійно, не промовивши нї слова.
Парс скочив на землю, привязав слона до дерева і зник в гущавинї. За кілька хвиль вернув і сказав:
— Процесия браманів іде в сю сторону. Сховаймо ся, як можна.
Провідник відвязав слона, завів єго глубше в лїс і напімнув подорожних, аби не злїзали. Сам-же держав ся на поготові до дальшої дороги, єсли би сего було треба. Однако припускав, що богомільцї перейдуть і не побачать їх, бо густе гілє заслонювало подорожних.
Дисгармонїйні звуки голосів людских і музики наближували ся чим раз дужше. Монотонні сьпіви мішали ся з голосом бубнів і цимвалів. Незабаром показала ся між деревами процесия яких 50 кроків від місця, де стояв слон. Подорожні могли легко з поміж дерев приглянути ся тому цїкавому релїґійному обрядови.
На чолї походу поступали сьвященики в мітрах, одїті в довгі, сподом обшиті фелони. Їх окружала товпа мужчин, женщин і дїтий, що сьпівали якісь жалібні
