псальми при супроводї бубнів і цимвалів. За ними на возї з широкими колесами, котрих спицї і колодки представляли вужів, стояла страшна стать з чотирома раменами, темночервоної краски, з мрачними очима, розкуйовдженим волосєм, з вистаючим язиком і устами помазаними бетелем. На шиї висїв мотуз з насиляними трупячими головами, а підперезаний був сей ідол поясом з повідтинаних рук. Стать стояла на тїлї великана з відтятою головою.
Сер Франц Кромерті пізнав ідола.
— Се Калї, — сказав він тихо, — богиня любови і смерти.
— Смерти, може бути, але любови нїколи! — закликав Паспарту. — Гидка біда!
Парс дав єму знак, щоби мовчав.
Довкола богинї бігала і шамотала ся немов в горячцї товпа старих факирів, покритих сьвіжими ранами. Се дурні божевільні, що в часї великих церемонїй індийских готові кидати ся під колеса Жаґернота.
За ними кількох брамінів, одїтих з цїлим всхідним великолїпєм, волїкло женщину, що ледве могла на ногах удержатись.
Була се молода жінка, біла як Европейка. Єї голова, шия, рамена, уха, руки, великі палцї у ніг, були прибрані дорогоцїнностями, нашийниками, серіжками і перстенями. Золотом ткана тунїка, покрита легким серпанком, вказувала єї стан.
За сею молодою женщиною, несли вояки, уоружені шаблями і довгими золотом вибиваними пістолями, трупа на ношах.
Були се мощі старця, в богатім одязї князя, з турбаном, шовком і золотом вишиваною одежею, з кашмі-
