ститись в дальшу дорогу задержав єго пан Фоґ і обертаючи ся до ґенерала, сказав:
— Чи не могли би ми спасти сю жінку?
— Спасти сю жінку, пане Фоґ? — закликав Кромерті.
— Маю ще дванацять годин зайвого часу. Можу єго пожертвувати.
— Он як! то й ви маєте серце? — сказав здивований Кромерті.
— Деколи, — відповів спокійно Пилип Фоґ. — Єсли маю на те час.
Намір був сьмілий, повний трудностий, може навіть неможливий до переведеня. Пан Фоґ виставляв на небезпечність своє житє, а що найменше волю, отже і удачу своєї подорожи, однако він не вагував ся. Впрочім найшов в Кромертім рішучого союзника.
Паспарту був готовий до помочи. Гадка панова одушевила єго: він відгадав, що під тою ледовою поволокою бє тепле серце і полюбив Пилипа Фоґа.
Лишав ся провідник. Яку участь возьме він в тій справі? Чи не стане по сторонї Індийцїв? Єсли би не хотїв помагати, то треба було бодай впевнити ся, що буде безсторонний.
Франц Кромерті отверто єго о се запитав.
— Пане офіцире, я Парс а ся жінка Парска. Можете мною розпоряджати.
— Добре чоловіче, — відозвав ся пан Фоґ.
— Але знайте о тім, — говорив дальше Парс, — що ми виставляємо себе не лише на смерть, але й на страшні муки, єсли нас зловлять. Отже надумайте ся панове.
