— Заждїм, — сказав ґенерал. — Тепер лише осьма година, може і вартівникам схоче ся спати.
— Може бути, — відповів Парс.
Всї посїдали під деревом і ждали. Який же довгий видавав ся їм час! Деколи виходив провідник, щоби поглянути на паґоду. Прибічна князївска сторожа все ще вартувала коло дверий, а в вікнах паґоди видко було непевне сьвітло.
Так зійшло до півночи. Варта не засипляла, бо здаєть ся не дали їй упитись „ганґом“ отже й не було вже що на се числити, щоби дверми дістати ся до паґоди. Треба було пробовати з иньшого боку; однако тут заходило питанє чи брамани пильнують своєї жертви так само строго, як з надвору варта.
По остаточній нарадї, пустив ся провідник наперед, а пан Фоґ, сер Франц і Паспарту поступали за ним. Они обійшли здалека цїлу паґоду і наблизили ся з заду аж під самий мур не стрітивши нїкого по дорозї. З тої сторони не було варти, але-ж тут не було нї дверий нї вікон.
Ніч була темна. Місяць в послїдній кватирі ледве виднїв на небі, окружений густими хмарами. Високі дерева прибільшували ще пітьму.
Тепер коли наші сьмільчаки були вже під муром, треба було вибити в нїм дїру. До сеї роботи не мали Пилип Фоґ і єго товариші нїчого, крім малих ножиків. На щастє стїни паґоди збудовані були лише з цегли і дерева, так що легко можна було пробити дїру. Єсли удало ся виймити перший камінь то з прочими не було трудности.
Взяли ся як можна найтихійше до роботи. З одної сторони Парс, з другої Паспарту виймали цегли таку що вскорі зробив ся двостоповий отвір. Робота по-
