ступала, коли нагле роздав ся голосний крик в серединї, а зараз за ним озвали ся иньші крики з надвору.
Паспарту і провідник перервали роботу. Мали-ж би їх відкрити і закричали на трівогу? Проста обережність наказувала їм чим скорше віддалитись. Они й зробили так. З Пилипом Фоґом і з Францом Кромертім подали ся в лїс та ждали доки розрух не успокоїть ся, щоби знов взяти ся за дїло. Однако, на нещастє, появила ся при задній стїнї паґоди варта і всяка дальша робота була вже неможлива.
Тяжко описати чувство тих чотирох людий, коли побачили, що всї їх заходи безуспішні. Яким способом могли нещастну жертву виратувати, не маючи змоги до неї дістатись. Сер Франц Кромерті гриз палцї, Паспарту казив ся, а навіть провідник не міг здержати гнїву. Лише незрушений Фоґ ждав терпеливо.
— Не маємо тут вже що робити, — відозвав ся провідник.
— Заждїть, — відповів Фоґ. — Я маю бути аж завтра перед дванацятою в полудне в Аллагабад.
— Але чого-ж ви надїєтесь? — запитав Кромерті. — За кілька годин розвиднює ся, а тодї…
— Може лучити ся нагода в послїдній хвили.
Ґенерал бажав в тій хвили, щоби міг відчитати гадку Пилипа Фоґа з єго очий. На що взагалї міг числити сей холоднокровний Англичанин? Чи може хотїв в хвилї екзекуциї кинути ся на молоду жінку і вирвати єї явно з рук катів?
Се була би божевільність, до якої сей чоловік не міг би посунути ся. Однако згодив ся Кромерті ждати на розвязанє сеї страшної сцени. Але провідник не лишив своїх товаришів в дотеперішнім місци, лише завів
