як і она і один з головних купцїв того міста на пів анґлїйского, хоч лежить на хиньскім побережу.
О пів до першої задержав ся поїзд в Бенарес. Браманьскі віруваня релїґійні оповідають, що се місто стоіть там, де було давно Казі, що висїло між зенїтом і надіром[1], як гріб Магомеда. Нинї, в часах більше природних, Бенарес, зване індийскими Атенами, лежить просто на земли і Паспарту міг хвильку приглядати ся єго домам з цегли і хатам з тростини, що надавали єму занедбаний вигляд, без нїякої місцевої закраски.
Тут мав висїсти сер Франц Кромерті. Віддїл войска, до котрого він мав прилучити ся, був розтаборений кілька миль на північ від міста. Отже ґенерал попращав Пилипа, бажаючи єму щасливої дороги, хоч не такої дивачної то за те пожиточнїйшої. Пан Фоґ стиснув легко пальцї товариша. Прощанє з міссіс Аудою було сердечнїйше. Она завірила єго, що нїколи не забуде, кілько она єму винна. Паспарту доступив також чести, що ґенерал подав єму руку. Се дуже єго зворушило і він спитав, як і коли міг би єму стати в пригодї. По тім наші подорожні розійшли ся з Кромертім.
З Бенарес ішла зелїзниця ще якийсь час долиною Ґанґеса. Крізь шиби ваґона в погоду видко було різнородну околицю Бегара, гори покриті зеленю, поля з житом, кукурузою і пшеницею, ріки і озера повні зеленуватих алїґаторів (крокодилїв), села добре побудовані, буйні лїси.
Кілька слонів і горбатих зебу[2] купало ся в сьвятих водах, а навіть бачено громади Індийцїв обого пола,
