Поїзд задержав ся на стациї. Перший Паспарту висїв з ваґона, за ним пан Фоґ подаючи руку молодій товаришцї. Пилип Фоґ задумав перевезти ся просто на корабель, щоби там умістити вигідно міссіс Ауду, котрої не хотїв і на хвилю відступити, доки полишить ся в тім для неї небезпечнім краю. В хвили коли пан Фоґ мав опустити стацию, приступив до него полїциянт і спитав:
— Чи ви пан Фоґ?
— Я.
— А сей молодий чоловік то ваш служачий?
— Так.
— Будьте ласкаві, ходїть оба зі мною.
Пан Фоґ не показав нїяким рухом зачудованя. Сей аґент був представителем права, а для кождого Анґлїйця право сьвяте. Паспарту, звичайно Француз, хотїв розбалакувати ся, але полїциянт діткнув єго своєю паличкою а Пилип Фоґ приказав єму мовчати.
— Чи тота молода дама може іти з нами? — спитав пан Фоґ.
— Може, — відповів полїциянт.
Відтак завів він всї троє до „палькіґарі“, т. є. воза на чотирох колесах і з чотирома сидженями, запряженого парою коний. В часї їзди, що тревала яких двацять мінут, не промовив нїхто й одного слова.
Віз переїхав насамперед т. зв. „чорне місто“ з вузкими й брудними улицями та хатами, де аж кишіло від обдертої товпи з усїх народів, відтак через місто