і нарадив ся з священиками з Малєбар-Гіль; обіцяв їм значний зворот коштів, бо знав, що анґлїйске правительство карає дуже строго такі провини, відтак пустив ся разом з ними слїдуючим поїздом за виновниками. Але в наслїдок проволоки на освободженє молодої вдови, прибув Фікс з Індийцями до Калькути перед Пилипом Фоґом і єго слугою, котрих полїция, повідомлена наперед телєґрафічно, мала арештувати при виходї з ваґона. Можна собі представити розпуку Фікса, коли дізнав ся, що Пилип Фоґ не показав ся в столици Індий! Був певний, що сей злочинець схоронив ся з якоїсь посередної стациї до всхідних провінций. Цїлих двацять чотири годин чатував Фікс серед смертної непевности на зелїзничім двірци. Якже утїшив ся коли побачив Фоґа висїдаючого з ваґона, хоч в товаристві молодої жінки, котрої присутности не умів собі витолкувати. Він післав до него зараз полїциянта і таким чином всї троє дістали ся перед трибунал судї Обадії.
Єсли би Паспарту був менше занятий своєю справою, був би добачив в кутї салї аґента полїциї, що з горячковою цїкавостию слїдив за ходом розправи — бо і в Калькутї, подібно як в Бомбаю і Суезї не було доси приказу арештованя.
Тимчасом судя Обадія казав записати до протоколу признанє, яке мимохіть вирвало ся Паспартутови.
— Признаємо, — відповів зимно пан Фоґ.
— Отже зваживши, — говорив дальше судя, — що закон анґлїйский опікує ся однаково всїми віроісповіданями населеня індийского; зваживши, що до проступку признав ся пан Паспарту, обжалований о зневаженє помоста в паґодї Малєбар-Гіль в Бомбаю, дня 20. жовтня, засуджує ся того-ж Паспартута на пятнайцять днїв вязницї і на кошти триста фунтів штерлїнґів.
