— Триста фунтів? — крикнув Паспарту, котрому властиво ходило головно о кошти.
— Тихо! — закричав возьний пискливим голосом.
— Крім того, — говорив дальше судя, — зваживши, що нема доказу, аби не було порозуміня між служачим а паном, що на кождий случай повинен сей послїдний відповідати за учинки і рухи свого слуги, засуджує ся згаданого на початку Пилипа Фоґа на вісїм днїв арешту і на заплаченє сто пятьдесять фунтів кари. — Возьний, введїть дальшу сторону!
Фікс в своїм кутику дізнавав незвичайної утїхи. За вісїм днїв арешту Пилипа Фоґа в Калькутї мусїв конче надійти так горячо вижиданий розказ з Лондона. Паспарту був пригноблений. Сей засуд руйнував єго пана. Заклад о двайцять тисячів фунтів лише для того програний, що він як правдивий дурак, війшов до тої проклятої паґоди! Пилип Фоґ зимний, непорушений, якби засуд не дотикав єго особи, навіть оком не моргнув. Але в хвили коли писар мав прикликати дальшу сторону, наш джентельмен піднїс ся і сказав:
— Складаю кавцию.
— Маєте до того право, — відповів судя Обадія. Фікса переймив мороз, але він зараз прийшов до себе, коли судя „зваживши, що пан Пилип Фоґ і єго служачий чужинцї“, установив для кождого з них кавцию аж по тисяч фунтів.
Отже два тисячі фунтів (20.000 зр.) коштувало би пана Пилипа Фоґа, єсли би не очистив ся з закидів.
— Плачу! — відозвав ся джентельмен.
І з торби, що єї нїс Паспарту, добув пачку банкнотів та положив їх на столї.
— Ся сума буде вам звернена, як вийдете з вязницї. Тимчасом ви вільні за кавциєю.
