— Ходїм, — сказав Пилип Фоґ до слуги.
— Але нехай менї бодай мої черевики віддадуть! — закликав Паспарту з обуренєм. Єму віддали черевики.
— За дорого коштують! — бурмотїв під носом. Більше як по тисячу фунтів кождий, хоч мене тиснуть!
Паспарту ішов скривлений за паном Фоґом, котрий подав руку молодій жінцї. Фікс дурив себе надїєю, що єго злодїй не відважить ся на страту двох тисячів фунтів та що відсидить час арешту, отже пустив ся в слїд за ним.
Пан Фоґ сїв до повоза разом з панею Аудою і Паспартутом.
Фікс побіг за повозом, котрий задержав ся в морскій пристани.
Пів милї від берега стояв парохід Ранґун з завішеною на щоглї хоругвою на знак, що готовий до дороги. Била одинацята, лишала ся ще година часу до від'їзду. Пан Фоґ висїв з повоза і відплив човном разом з панею Аудою і Паспартутом. Аґент кидав ся як скажений.
— Злодюга, — кричав, — від'їзджає і жертвує два тисячі фунтів! Такий гойний може бути лише злодїй! О! буду за ним гонити, хоч би й на конець сьвіта, як буде треба; але на такий спосіб він змарнує цїлий украдений капітал!
Аґент не без причини зробив сю послїдну замітку. Дїйстно від часу, як пан Фоґ виїхав з Лондона, видав він на кошти подорожи з преміями, на купно слона, на кавцию і кару більше як пять тисячів фунтів, а тим способом процент від відобраної злодїєви суми, що мав припасти аґентови, зменшав ся що раз більше.
