— Пан Фікс тут! — відповів здивований Паспарту, пізнавши свого товариша з Монґолїї. — А то що! Я вас лишив в Бомбаю, а ви тепер в дорозї до Гонґ-Конґ? Чи й ви їдете довкола сьвіта?
— О, нї! я гадаю задержати ся кілька днїв в Гонґ-Конґ.
— Ага! Але чомуж я вас не бачив від коли ми виїхали з Калькути?
— Се-ж проста річ, я був нездоров… трохи морскої недуги… Я лежав в каютї… Бенґальский залив якось менї недобре зробив, не то що Індийский океан. А ваш пан, Пилип Фоґ?
— Здоровісїнький, а точний як єго „Провідник“. Ми не припізнили ся нї о один день! Ех, пане Фікс, ви не знаєте, що маємо з собою молоду даму.
— Молоду даму? — повторив аґент, удаючи, що нїчого не розуміє.
Тогдї Паспарту оповів єму подрібно о всїм, що лучило ся. Розповів про свою пригоду в бомбайскій паґодї, про купно слона за два тисячі фунтів, про „сутті“ і виратованє Ауди, вкінци про засуд трибуналу в Калькутї і увільненє з арешту за кавциєю. Фікс слухав всего уважно, якби якої новини, а Паспарту тїшив ся, що може оповідати про свої пригоди та що найшов такого охочого слухателя.
— Але остаточно, — запитав Фікс, — чи ваш пан має намір завезти з собою до Европи сю молоду жінку?
— Цїлком нї, пане Фікс! Ми єї просто віддамо під опіку одного єї свояка, богатого купця в Гонґ-Конґ.
„Нема з тої муки хлїба“, — подумав Фікс. — Чарочку джіну, пане Паспарту.
— Дуже добре, пане Фікс! Ми й повинні випити за нашу стрічу на Ранґунї.
