Від сего часу стрічали ся аґент і Паспарту, але Фікс говорив дуже мало, а навіть не виявляв охоти витягати на слово свого товариша. Лише раз чи два рази стрітив пана Фоґа, котрий найрадше перебував в великім сальонї Ранґуна чи то в товаристві панї Ауди, чи граючи віста після свого незмінного звичаю.
Паспарту став тепер роздумувати над дивним случаєм, що Фікс ще раз опинив ся на тій самій дорозї що й єго пан. І дїйстно видавалось се якось дивно. Сей джентельмен, без сумнїву дуже милий і кречний, що по першій стрічи в Суезї відпливає разом з ними на Монґолїї, висїдає в Бомбаю, де мав лишитись, являє ся ненадійно на Ранґунї в дорозї до Бомбаю, словом держить ся кождого кроку Фоґа, мусїв Паспартута занепокоїти. Був в тім бодай дивний сустїк обставин. Чого хотїв той Фікс! Паспарту був би заложив ся о свої пантофлї [він сховав їх як дорогу памятку], що Фікс поїде з Гонґ-Конґ рівночасно з ними а імовірно що й на тім самім корабли.
Паспарту був би нїколи не відгадав, яку завдачу має аґент. Єму й до голови не прийшло, що за Пилипом Фоґом слїдив аґент полїцийний наоколо землї, як за простим злодїєм. Але що чоловік вже з природи має наклін до того, щоби толкувати собі кожду річ, то й Паспарту, якби єго нагле яка думка осїнила, витолкував собі безнастанну присутність Фікса в такий спосіб. Після него мусїв Фікс бути аґентом, котрого вислали за паном Фоґом єго товариші з клюбу реформи, щоби
