(Діти щезають, дівчата підходять до Катрусі й Палазі і сідають близько них на боці. Соня сідає коло столика, відчиняє книжку і читає. Юрко йде гордо цвітником; Влодко біжить за ним, підстрибуючи).
ЮРКО: Кажу тобі… не йди… не возьму!
ВЛОДКО: Яж тобі не перешкаджаю… Я піду позаду, погляну, як ти стрілятимеш… як не поцілиш…
ЮРКО: Як не поцілиш?.. я братчику, вмію ціляти!
(Влодко відступає від брата, біжить до маленьких дівчат, перевертає, нехотячи, ногою ліжечко з лялькою, плеще в долоні над ухом кота, тягне за ухо собаку).
КАТРУСЯ (пхикає): Он який!… лізе до всіх! Палазю, накрий лялю, він її розбудить!
ПАЛАЗЯ (заслонює її): Не бійся, Катрусенько, не бійся! Я її прикрила. Обережно держу… бачиш і засипляє. От я їй казочку скажу, вона засне… »Йшла коза із Пацикова з маленькими діточками козенятами.« (Дівчата з боку прислухуються, пригорнувшись одна до другої, відчинили губи. Влодко, побігавши по сцені, щезає. Палазя співуче продовжує казку). »Йшла коза полем, ішла коза лісом, великий густий ліс… не проглянеш… Ішла коза доріжкою, йшла стежечкою… йшла… йшла… на стрічу їй вийшов вовк — нема переходу. (Катруся тоді підсувається близше до Палазі, клонить головку на її плече і слухає). Величезний вовк… станув перед козою, скалить зуби… стоїть, блеє по козячому: Козо, козо, — я тебе зїм! (Катруся задрожала). »Не їж мене, вовче, яж
