Сторінка:Пожалували — за пізно!.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

на лавочку ліворуч цвітника, кладе торбу на стіл, опускає рушницю на пісок і продивляє її .

КАТРУСЯ: Ну, чого перестала?.. Співай!

ПАЛАЗЯ: (Глядить із великим зацікавленням на Юрка і говорить півголосом): Пожди хвилиночку… вонаж не вередує… Глянемо на панича… що він робитиме… Ох, скільки у нього всяких приладів. (Обі глядять, не зводячи очий з Юрка).

ЮРКО (опершися на рушницю, незадоволений говорить): Казав Василь, що чистив рушницю, а вона ось яка занечищена… Не продуєш… ледви воздух проходить. (Вкладає набійник у дуло, бє ним обережно, знову продуває, оглядає і бурмотить): Ех, скільки бруду! А ти не доглянь, набий — розсадить і йди з жалобою до Бога! А так хотілось би піти на лови, просто й тягне! Хоч кажуть, що до св. Петра не вільно, та годі так довго ждати… Тато поїхали, мама зайнята… Влодко й Соня не бачуть; а в тім вони й так не сказали би, а то… (Суворо глядить у сторону на право). Піду, постріляю. (Задумується і не перестає падькатися з рушницею).

ПАЛАЗЯ (трівожно, півголосом): Чуєш, Катрусю, панич хоче вбити птицю… Не гарно… птиці тепер дітий виводять…

КАТРУСЯ: Дітий кормлять?

ПАЛАЗЯ: Невже-ж ти не знаєш? Усяка птиця весною сидить на яйцях… Ось так квочки висиджують курят, так і всяка птиця в лісі… у полі… все одно.