Порівн. «Историч. Пѣсни Малорусск. Народа, съ примѣчаніями Вл. Антоновича и М. Драгоманова, т. I, №№ 21 і 61. Ми бојімось, чи пісньа не підправлена письменним, јак звичајно в збірці Мартинова.
1.Зажурилась Украјіна, що нігде прожити,
Витоптала Орда кіньми маленькијі діти
Маленькијі витоптала, а більші забрала,
Назад руки повјазала, та в полон погнала.
5.Служив же ја Бусурману, служив же ја пану,[1]
А тепер же послужимо Восточному царьу.
Восточниј царь на Вкрајіні не дојмаје віри,
Засилаје Галицина, шчоб не було зміни.
Та јде льашок вулицеју, шабелькоју маје
Против јого Галицина, шапки не здіјмаје:
— «Та іди ж ти, Галицино, ціјеју стороноју,
А ја піду із Москвоју услід за тобоју.»
(Запис. в с. Ольгинськім, маріупольськ. пов., катериносл. губ., од Андр. Івашченка Јак. Новицькиј в 1874 р.)
Одміна цікава по својіј плутанині; тут уже льашок розмовльаје з Галициним.
Дивись при № V-му, на стор. 62.
В усіх цих варјантах видно шчиру охоту козаків служити Восточному Царьу ј велику завзьатість проти Хана, Льаха ј Турка. Цьа охота ј цьа завзьатість виходили з тих обставин, при котрих случивсь перехід запорозців з під ханськојі протекціј під царську в 1734 р. — Ми вже показали, од чого запорозцьам було прикро ј невигодно зоставатись під Ханом; коло 1730–1734 р. ј московському урьадові показалось вигодно прихилити до себе запорозців.
Державні справи в усіј Европі, а почасти ј в Азіјі, складались тоді так, шчо московська держава стала сподіва-
- ↑ Мусило бути «Хану»,
