тись, шчо јіј можна буде взьати під себе всі степи над Азовським і Чорним морем, од котрих вона мусила зовсім одректись післьа Прутського походу 1711 р., а також і Правобічну Украјіну, котра шче ранішче була одступлена до Польшчі, або під пустиньу між трьома державами: Россіјеју, Польшчеју ј Туречиноју[1]. Тоді шче за Россіјеју зостававсь Дербент, за Кавказом, а перед Кавказом віјсько россіјське насувалось на Кабарду ј степи Кубанські, котрі вважались підданими Ханові. Тим часом шах перськиј војував з султаном турецьким, шчо було на руку врьадові россіјському. В Европі ж тоді збирались усі держави војувати за спадчину Цісарьа, котриј хотів передати всьу своју державу в Італіј, Німечині ј Австріјі з Венграми, — својіј дочці. Порьад з тим в Польшчі ждали смерти корольа Августа II ј вибору нового корольа. Між польаками багато хотіло мати королем Станіслава Лешчинського, котрого вже перед тим вибирали проти Августа II (німцьа, елеткора саксонського) ј за котрого стојав і шведськиј король Карл XII. До Стан. Лешчинського тоді пристав був і Мазепа, ј Орлик, а на час і запорозці. Тепер можна було ждати, шчо післьа смерти Августа II шведськиј урьад впјать стане за Лешчинского, а за тим пустить в ходу впјать і Орлика, котри безпремінно обернетьсьа до запорозців. За Ст. ж Лешчинського, ј значить за Орлика, стојав і урьад турецькиј, — а далі ј французськиј. От через це все россіјському урьаду було вигодно одвернути запорожців од Хана ј од турків, — та шче мати јіх за собоју на случај походу в Польшчу через правобічну Украјіну, в котріј здавна льубили ј слухали запорожців. На тој же час в урьаді россііському в Петербурзі ј на Украјіні керували не москвини родом, котрі з часів Петра ј Мазепи булі злі на украјнців, а німці, котрі, добивајучись сили державнојі ј слави, раді були вжити дльа
- ↑ В 1732 р. фельдм Мініх казав французському послу Маньјану: «Нам важко переносити, шчо Азов у турок; може, ми підемо виривати јого з оружьжьам в руках, коли не вдастьсьа добути јого миром, проміньавши на Дербент. Окрім Туречини — Польшча; польаки не вдовольньајуть нас: коло Кијіва лежить крајіна, котра, по вмовам, мусить зоставатись порожнеју, — а польаки осельнјуть јіјі, — і ким же? бігунами з Россіјі, котрих пријмајуть радо і котрі купами пересельајутьсьа в Польшчу». (Солов. XIX. 351).
