Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/138

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 134 —

тюрма, гоготала ґіґантська куча полумя, а там, де стоїть театр, реготалося якесь страховище. Иноді долітали звідти окремі вигуки і слова. Разів зо два чулося незрозуміле слово „за вєру!.. за вєру!“ — а там знов все зникало в шумуючім гураґані.

Цілу ніч шаленіла страшна буря погрому і тільки перед самим ранком стала вона затихати. Я весь час чогось думав про Арона і його доньку. — Де він тепер, що сталось з ним?..

*  *  *

Коли крізь шкалюбини віконниць стало стелитись в хаті бліде світло зимового ранку, я вирішив піти на вулицю і зайти до Арона.

Зараз же, як тільки вийшов на вулицю, побачив щось химерне. Скрізь було сумно і мертво. На вулицях розкидані якісь столи, стільці, подушки та самовари, а на пішеходах червоні плями від свіжої крови. В повітрі чувся сморід від пожежі, а над дахами будинків крякали „на одлигу“ чорні гайворони.

*  *  *

Арона не знайшов. Його хата була навстіж відчинена і все в ній було розкидано. Розпитатись за нього не було в кого, а через те я пішов далі шукати його. „Певне він в рабіна заховався?“ — думав сам до себе і направився на центральну вулицю, де була синаґоґа і де мешкав рабін.

Йшов через бульвар, який був дійсною окрасою цього міста, і жахався окружаючого.

Скрізь була кров і трупи. Кров на брудних пішеходах, кров на дверях будинків, кров на білих фіранках, що розвівалися з побитих вікон, кров всюди, всюди, всюди… Як божевільний біг я через бульвари в кінець міста, бажаючи втекти від цих страшних трупів, які лежали на пішеходах… Ось невеличкий монументик поета Пушкіна. Блиснула згадка про той день, як святкували його відкриття. Була весна тоді, цвіли квітки барвисті, молоді панни в білих сукнях, музика грала, промови були… Глянув у низ і жах звязав до долу мої ноги. На чорно-блискучому мармуровому пє-