— Вони мене теж били, але не дуже, бо батько заступився… Вони називають мене великою грішницею, алеж ти мене кохаєш?.. Ти знаєш, що я вже з ними бути не можу…
— Люба моя! — сказав Вакуленко. — Я знаю добре, що вони там теба заїлиб. Хібаж вони знають, що таке любов?.. Для них те все, що робиться любовю, є тільки ганебною справою, а для нас це все… їдьмо…
Взявши друг друга під руку, вони пішли до вагонів і попросилися до салдатів, які їхали в вагоні. Ті згодилися, але якось неохоче. Оден з рижою бородою, як видно Москаль, запитався: „А какой ви партіи?“ Хайка влучно відповіла і рижий салдат гукнув: „Нада их взять, товарищи, оне с нами на одной позиціи“.
Вже паровик дав свисток, як на станції знявся якийсь гармідер. Вакуленко побачив добре знайомих йому янушпільських євреїв, серед яких ввихався Мошко. Вони їх теж помітили і кинулись до вагону. „Куда лезешь?“ — закричав рижий салдат.
Хайка поспішилася розповісти „товаришам“ в чому річ. Вислухавши все, що вона сказала, рижий салдат гукнув до своїх товаришів: „Так это настаящая провокация!.. Какая же сдесь свобода, когда оне насилуют их личное убеждение! Дайте ка мне винтовку, так я покажу вот этому долговязому, что командует всеми! Тоже жених какой нашелся!..“ Хтось з кутка подав йому рушницю і він, повернувши багнет до себе, так садонув Мошка в груди, що він аж упав. Хтось з юрби став кричати, щоб поїзд не пускати доти, доки з вагона не вилізе Хайка. Але у відповідь на це з вагонів почулося таке грізне „мы вот покажем, как насиловать!“, що начальник станції тільки рукою махнув і поїзд рушив… В юрбі запанувала веселість і багато голосів загукало: „Молодці хлопці!.. От фронтовики, так фронтовики!..“
А слідом за поїздом бігли Хайчині єдиновірці і, стомившись бігти, з огидливою піною на устах, посилали страшні прокляття…
