Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/172

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 168 —

пер він ходить на біржу, має на Хрещатику два власні будинки, на Линках дві коханки і, одночасно займає визначну посаду в „Пролєткульті“.

— Моє поважання! — починає елєґантний добродій. — Як я тішуся, що бачу вас! З надзвичайним нетерпінням чекаю вашої нової повісти з автоґрафом. Вчора прочитав у „Музеграї“ початок вашої „Білої Роспачі“. Сподобалась, дуже сподобалась! Не забудьтеж надіслати. Умисно досі не купував…

Добродій кланяється і поспішається до якоїсь пані. Дві пари очей таємничо переглядаються між собою, а до белєтриста повертається його задума.

«Мав аж 30 примірників, так всі роздав. Прийдеться зайти до „Часу“ і викинути сотню карбованців. Тільки не треба про це казати жінці. Вона так давно була в театрі, що ще й розгнівається. „Ліпше купив би білєт на „Чорну Пантеру“, ніж мав би на власні книжки витрачатися!“… — скаже. А там ще й за кватиру не все заплачено. В крамничку винен. Служці за два місяці нічого не дано. Вчора погрожувала, що піде в якийсь там „відділ соціяльного забезпечення“ скаржитися. І що воно за відділ такий!“…

Белєтрист важко зітхнув, а дві пари очей так і заясніли.

— Чув, як він зітхнув? — сказав оден.

— Егеж! Йому все суєта суєт… Мішура… — промовив другий.

В той час стали розносити каву. Господар хати запрошував бути „як у дома“. Гості, не залишаючи балачки, весело посунули до столів. Тон розмов став більш бадьорим, бо на столах, поруч філіжанок з кавою, зявилися смачні тісточка, яких в наші часи годі дістати в найкращих цукорнях великого міста. Всі, хто лише мав чисті маншети, радо тягнулися руками до солодощів, але белєтрист ніяк не насмілявся цього робити, бо лише тепер помітив, що його чорний піджак світить люками.

Навколо сперечаються, провадять дискусії про колєктивізм та індівідуалізм в мистецтві, а він присунув до себе філіжанку з кавою і якось там пє. Пє,