Олелько спить і не хоче прокинутись. — Важкий сон мертвих і мовчазні мешкання їх. — Ніколи він не вчує твого голосу і спатиме, заки не пролунає голос Справедливости. Якби Бог зараз мав змогу воскрешати вмерших, то він повернув би твого сина, дивлячись на печаль і розпуку твою, безталанна мати!..
Будь вічно живий своїм духом переможений переможцю і пануй в світах невідомих. На ріднім полі більш не пролунає твоя пісня. Ти спиш, — нехай не сумує твоя мати, бо пісню про тебе співатимуть їй сестри твої і, мати твоя, похитуючи головою, на заході старечих днів своїх буде слухати їх і своїм кохаючим серцем буде прагнути твоєї зустрічі в далекій країні таємниць в надзоряних світах.
Оленка не литиме сліз, а шукатиме свого щастя на землі. Її прекрасна ухмілка стане жорстокою і вимоги її серця будуть жадібними, бо краса людини кважди жорстока… Тільки одно сонце буде вічно-презаійсним, з яким житиме і краса землі, бо все бере срв початок від сонця і жиє сонцем, все прагне сонця, жиє для нього і ним прекрасне єсть. Як світить сонце, то забуваються страждання і холодні вітри не сміють віяти на зелені трави.
Коли гудуть соснові бори і північні вітри стогнуть в полях, я мовчки дивлюся на зловіщі усмішки блискавиць, що полохають небосхильні тіні і при срібнім сяйві місяця бачу блукаючу тінь свого брата, що вже ніколи не побачить сонця, — того сонця, яке він кохав.
І слухаючи страждальних голосів, чую досі незнайомі голоси, що десь далеко звучать закликами боротьби за щастя й життя. Тоді я прокидаюся і, благаючи, молюся до того, що на заході сміється блискавками:
— Ти, що зелені поля затопив кровю і на могилах поставив хрести, невже злоба твоя буде вічна?!.. Згаси свої блискавки і нехай настане лагідна тьма, щоб могло зійти нове сонце, якого я так прагну!.. Краще скажи чи скоро прийде ранок?..
