Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


НА ВОЛІ.

(Із записної книжки).

I.

… Ціла ніч прискореної ходи від міста. Лишилися далеко чорні димарі заводів, золочені маківки церков, розтоплені сонцем асфальтові пішеходи й засмічені недокурками мармурові східці знайомих мені інституцій. Йду самотою, полями. Навколо золоті жита. З насолодою вдихаю тонко-лоскотливий аромат розквітлих волошок і кукілю. Зачаровано дивлюся в степову безмежність ранішнього марева і не хочеться згадувати остогидлого міста. Через те, що опинився на волі — почуваю себе страшно задоволеним. Думка, що можу вільно виявляти настрої своєї душі, надає мені шаленої енергії. Знаю добре: тут мені ніхто не скаже, що я не гаразд вихований, або дикий… Так, тут справжня воля і простір широкий…

Розхрістую груди, скидаю капелюха і затягаю „марсілєзу“. Голос лине між полиновими кущами і мені стає ніяково за його антимузичність. — Ні, тут, як видно, марсілєза зайва!..

Перестаю співати і дивлюсь на сонце, як воно сходить і світить. Прислухаюся до тихого шепоту спілого колосся і відчуваю, як в мою душу приходить спокій, а разом з ним і утома безсонної ночі.

Сідаю на межу і ловлю себе на думці: — Дивно, чому ніде не дзвенять коси, як самі жнива?!..

Лягаю. Під кущик жовтоголових ромашок кладу голову. Дивлюся в блакитну глибінь і згадую далеких