Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/80

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 76 —

ночки Марійки, яка вчора грала сантіментальний російський вальс, наче й не було. Була лише отаманша селянських повстанців, які тепер зарвалися з двома своїми ворогами не на життя, а на смерть.

— Дайте мені пару козаків! — сказала вона до Шабатурки.

Взявши з собою двох козаків, вона підтюпцем поїхала на Мотовилівку. Але не пройшло з чверть години, як повернулася назад і ще за ворітьми крикнула:

— Мухобоя вбито. Білі коло самого села. Беріться за зброю. Треба затримати не тільки ворогів, але й своїх, що втікають… Ви, Шабатурко, беріть зі собою півсотні козаків і постарайтеся затримати їх на якийсь час за селом, а потім я вам скажу, що робити. Яж з другою півсотнею залишусь тут і буду чекати. Ви, — звернулась до мене, — забірайте під свою команду „запас“ і пошліть його на село за боронами, які повкидаєте до гори зубами в ті калюжі, що в Мотовилівському коловороті.

Годин півтора змагався Шабатурка з білими, не пускаючи їх ні на оден крок вперед. Коли все було готове, раптом кинувся втікати в село. Білі слідом за ними пустили кінноту. Здавалося, що не більш як через дві-три хвилини ми всі накладем головами під її шаблями, але сталося инакше. Кіннота з усього розгону вскочила в калюжі і зараз-же сіла на гострих зубах борін. І в той час, як серед білих виникло замішання, отаманша кинулась на них з боку і зачала нещадне нищення. Кулемети наші аж заливалися, клекотіли і сікли на капусту ворогів. Козаки, які ранійш втікали, тепер повернулися назад і перейшли в наступ.

Перемога над білими була очевидною. Про це свідчили гори кінських і осетинських трупів у колюмнах, які завязли на боронах і не могли втікти назад. Коли тут в повітрі почулося характерне джеркотання і над селом стали рватися шрапнелі. На вулицяx знявся крик поранених повстанців і галас переляканих мешканців.

— Червоні йдуть! Червоні йдуть! — кричали на подвірях люде.