Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/95

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки
— 91 —

вертатися назад не хотілося. В селі було тихо, як у могилі, тільки де-не-де гавкали собаки. Ні Броневика, ні його товаришів не було видко. Також не було видно когось такого, кого можна булоб прийняти за большевиків. Йти можна було цілком вільно, хоч і не знати куди. На сході небо краялось близькими соняшними проміннями. На полях димився ранковий туман і підподьомкала перепілка в просі.

В голові було пусто. Ні одна думка не ворушила стомленого мозку. Тільки в глибинах душі ворушилося якесь велике й болюче почування… Йдучи поуз „фігури“ і побачивши гіпсове розпяття Ісуса, я зупинився, й пригадав своє вчорашнє — „за кого Ти розпинався Ісусе?!“ —

І справді???!!!