І так я намикав стільки, що міг взяти під паху… з тим я пішов до дому і зараз до стаєнки… — На тобі, мій добрий конику, гостинця, хай у тебе хоч раз буде свято!… Умить зїв усе… Не встиг я вийти зо стаєнки, а тут уже й пан Півперечний із поліцаєм… Ти вкрав сіно? — питає поліцай. Я не кажу нічого й не відпираюсь. Я такий радий, що поки вони прийшли, то мій коник зїв сіно, а були б йому з писка видерли, і шкода було мого труду…
Суддя питає пошкодованого, скільки він оцінює свою шкоду. — Десять золотих, — відповідає він. Тоді… жид звертається до нього: — Чи це ви на ваше сумління говорите? чи я годен за 10 зл. сіна під пахою занести? На те суддя: Пане Півперечний, не гадайте, що тільки ви на сіні розумієтеся… А може то не сіно було, а шафран? Суддя оглядається по салі й помічає старого ґазду. — Слухайте, ґаздо, ви тут усе чули, — скільки може бути варте сіно, що той старий міг занести під пахою.
На моє сумління кажу: не більш як 30 грошей…
— Пане Півперечний, — каже суддя, звертаючись до пошкодованого! — може ви тому старенькому вибачите, ви заможний ґазда й тими грішми не збагатитеся. Бачите, який він бідний… Коли його замкнуть до арешту, тож його унучата з голоду погинуть… — Що я маю вибачати, — най не краде… —
