або мазурскі села, котрих є багато на Подлясі, в Галичині и на Волині. З сёго ми можемо бачити, що украінский націоналізм не расовий, не реліґійний, а социяльний. Тим то ёго не можна назвати ні узким, ні нікчемним, а тим більше шкодливим. Тим то він вартий уваги більше, ніж де-хто про нёго думає.
Роля Жидів на Украіні, як и скрізь де вони живуть, така звісна на всему світі, що про те не варто б и слів тратити. Як роблять Жиди, так и наш народ дивиться на них, та и повинна ставати до них украінска література, хоч конечне гуманізм накладає на літературу повинність памятати про людску натуру Жида, хоч и попсованого морально од пят до самого тімя, до самоі ярмулки на тімьі. Украінска література, як и народ, ніколи не дивилась на Жидів з чистого національного боку. И козаки й гайдамаки, и теперішній народ, и література не любили Жидів не як Жидів, за іх віру и язик, а як експлоататорів народа, для котрих нема нічого святого, нічого людского, нема чести ні совісти, як діло йдеться на те, щоб обдурювати народ, де можна и як можна, щоб нагарбати собі народнёго добра, зоставивши народ и в голоді и в холоді, хоч би він пропадав під тином. Ще треба памятати, що самі Жиди великі націонали, та ще в єрусалимско-небесному смаку: що вони ненавидять ґоів-иновірців, як Турки ґяврів, ставлять себе без міри високо, що вони од того наглі й горді, де чують свою силу, и ніколи не люблять того краю, де живуть, як свого рідного, не приростуть до нёго душею. В погляді на Жидів не може бути й мови про узкий націоналізм. Коли козаки й гайдамаки різали Жидів, то не за те, що вони славили Єгову, а за те, що вони були орудниками польских репрессалій, грабили народне добро, нівечили народ и знущались над ёго святощами. И тепер ми нераз чули од селян, що в Жида нема душі, а тілько пара, бо як би в нёго була душа, то він не обдурював би так людей. Що до Жидів, то тут ми маємо питанє не національне, а економічне, социяльне.
Украінска література не може так само поминути и Великороссів.
Од великоі государственноі и літературноі централізациі, великорущина на всі застави впливає в украінску жизнь. Великорущина пливе до нас через адміністрацию, а найбільше через ґубернаторів и епископів, котрі на Украіні всі Великоросси; через висчі, середні, низчі и народні школи, через літературу, через московске війско, а в конець усёго через помосковлене украінске дворянство й духовенство, котре робить на Украіні великоруске діло. Великорущина загрібає жар в нашій печи нашими-ж таки руками. Якоі шкоди наробила на Украіні великорущина, ми зараз роскажемо.
Великорущина помосковила зовсім наше дворянство. Хоч воно має себе за украінске, але язиком, просвітою, симпатиями воно великоруске. Наші багатчі пани зовсім не знають народного язика, нехтують ним, як мужичим, не горнуться душею до интересів свого народа, свого краю. Багато з них живе по столицях и дає дітей в катковский ліцей. И там, де дворянство національне, и там воно одрізняється од народа и встоює за своі дворянскі интереси. Нашому дворянству труднійше горнутись до народа, як якому инчому; ёму трудно демократизоватись, хоч би воно того й схотіло, бо воно одрізняється од народа не тілько, як верхній
