Сторінка:Правда. письмо літературно-політичне. Рочник X-ий (1877).pdf/393

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

национальноі, политичноі и религийноі свободи — не можемо симпатизувати з Россиєю.

Не можемо тут й не виразити нашого зачудованя, що — поминувши очевидно Поляків, котрим за идею славянського братерства байдуже а котрі притім смертельними ворогами Россиі — усі инші Славяне, відколи Россия рішущо виступила против Турциі, стали мало що не обожати Россию и оказують се в спосіб майже негідний вольних народів и людей. Чехи (як старі, так и молоді, „либеральні“) зовсім и забули на своі ще не так давні инкриминациі против Россиі и іі политики та пишуть гимни в честь Россиі и війни за „освободженє Славян“, а Серби, котрих цар Олександер ще перед кількома місяцями в торжественній промові в Москві злаяв та виганьбив, тогож таки царя величають царем славянським!.. Ми, признаємось, бажали б иншого славянства, як у стіп абсолютного царя…

Але — нехай собі Россия буде яка-небудь, нехай з яких-небудь причин и в яких-небудь цілях провадить війну: все ж таки, коли тая війна вийде на користь пригнетених славянських братів, то бодай сю війну повинні ми витати з найбільшою симпатиєю?

Вже те саме, що сю війну веде тілько царська та й руссификаторська (псевдо-славянофильска) Россия, не може в нас будити для неі великих симпатий. Коли б турецькі Славяне тою Россиєю и видобулись с-під турецького ярма, то за те підпадуть конечно під більшу або меншу (що найменше моральну) зависимість від Россиі, а се посуне славянське питанє дальше наперед до такого рішеня, яке не можемо вважати користним ані для славянства ані для людскості в загалі.

Але далеко гірші наслідки мати-ме ся війна, боімось, для самоі Россиі и Украіни. Знаємо з досвіду, що абсолютний ряд, загрожений у внутрі, радо хватає за війну, щоби рух внутренній звернути на зверх, и коли війну щасливо скінчить, то се зміцняє ёго силу, не щасливий же конець ослабляє іі и веде до реформ, до конституциі. Так Австрия надала конституцию по нещасливій війні с Сардиниєю и Франциєю, а Мадяри одержали свою конституцию після прусько-итальскоі війни. Кримська и австро-сардинська війна зміцнили становище Наполеона III., противно виправа Мексиканська и прусько-австрийська війна с 1866 р. захитали ёго и принудили до уступств в користь свободи, а німецька війна принесла Франциі републику. Та й Россия не була би певне так скоро діждалась знесеня крепацтва и введеня деяких реформ, коли б не пораженє іі в кримській війні. Відтак ми гадаємо, що, якби не ся війна, не міг би и абсолютизм в Россиі довго устоятись — вже тому ні, що навіть Турция завела у себе конституцию и Россия осталась єдиною абсолютною державою в Европі. Колиж би війна закінчилась с повним успіхом для Россиі, ледве щоб не скріпився абсолютний ряд и не спинилось може на значний час введенє конституциі. А коли б крім абсолютного ряду ще й кому иншому в Россиі ся війна мала вийти на користь, то хиба тілько псевдославянофилам в роді Фадєєва, Аксакова и и., котрі не федерациі Славян бажають а руссификациі. Подібний погляд, як ми, мають, здається нам, и братя наші в Украіні, а навіть либеральні Россияне в Петербурзі, де зовсім не видко того великого запалу до війни, який, після