ством в тій политичній формі, в якій воно тепер истнує[1], рішущо не можливе и не пожадане: то й нема достаточноі підстави, щоб припускати погодженє іі з руською поспільностю на предкладаних услівях.
3) Ціле питанє о незгоді між Руськими и Поляками треба цілком на ново поставити. В нім конче строго відділити отсі ріжнородні елементи:
а) Традицийну сторону взаімного ворогуваня и ненависті між сторонниками политичного национализма, государственного патриотизма и конфессионализма Польщі и Россиі — не помішуючи при тім рахунків між Польщою а Россиєю з рахунками між Польщою а Украіною, котра не менше Польщі втерпіла від Россиі и сій-же ніколи не давала права рахуватися за неі с Поляками, и
б) Сучасну сторону поспільно-культурноі ріжниці між Руськими и Поляками, викликану стосунково свіжими политичними подіями и обставинами, — відділяючи при тім як найдокладнійше поріжненє між Поляками и Москалями, яко пануючим в Россиі елементом, від непорозумінь між Поляками и Украінцями, котрі мають також своі окремі рахунки з Москалями и сих-же ніколи не уповажнили розраховуватися за них с польскою поспільностю.[2]
4) Щире погодженє можливе тілько почастно: Поляків з Руси нами з одноі сторони, а Москалів с Поляками з другоі. В першім злучаю перші кроки до заключеня мира повинні зробити Поляки, тому що вони тут головні виновники непорозумінь и від них зависить приверненє згоди; в другім — противно, ві всім винні Москалі, и тому в справі примиреня іх с Поляками конечна іх власна инициятива.
5) Наконець спільне питанє о примиреню між Поляками и Москалями з одноі сторони, а Русинами з другоі, поставлене в такий спосіб, може рішитися тілько радикально — в имя загальнолюдських и загальнославянських интересів, на підставах повноі справедливості, взаімноі користі и цілковитоі рівноправності. — Тілько така а не инша згода може й становити идеал будучності, и справді дуже помиляються ті, котрі з забобонного поклоненя перед виображуваною невразимостю Россиі не видять для нёго ні яких шанс практичного осуществленя!“
- ↑ Як звісно, теперішня политична форма Россиі представляє ту чудовищну оригинальність, що на скілько в ній пануюча церков находиться в тіснім союзі з государством, на стілько интереси того государства в невіроятнім степені росходяться з „интересами поспільності“.
- ↑ Одною з важких припадковостей, неустанно впливаючих на помішанє понятий о двох фактично ріжних народностях: московській и (мало)руській, а відтак и на хибне идентификованє іх интересів — се спільне имя накинене ім историєю и послуживше добрим орудєм для замаскованя правди в виключних интересах государства. Тоті самі мотиви, тілько в ширших розмірах, дійствують и в цілій нинішній псевдославянській политиці Россиі.
вважали себе солидарными съ русскимъ государствомъ, щоби й дальше були або згодились бути добрими российськими обивателями, щоби политичний патриотизм іх був — в Россиі“.
