Сторінка:Правда письмо наукове и литературне. Р. III.1869.pdf/26

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 22 —

Переважна частиня іхъ усипана єсть съ одноі тільки землі, принесеноі съ поближа; у деякихъ уживано трави морськоі, муси́ть для більшоі тривалости. Таку верству землі поливано водою и втолочувано сильно: съ чого и виходить, що земля у такихъ курганахъ подобає на трерде каміння. Другі кургани зводжено таки съ простого каміння; а ще другі съ покладу землі и съ покладу каміння на переміну.

Не всякому сипано курганъ однаковоі величини. Чимъ хто бувъ знатніщимъ чоловікомъ въ роді, або́ у людей, або́ більшъ маючий, або́ зъ більшою повагою, тому, розумієть ся, и сипано кращу и вищу могилу: бо жъ якъ няньки, такъ и давніще збирало ся на похорони знатніщого чоловіка богато людей; а де більше рукъ прикладувалось до діла, тамъ и вищий курганъ постававъ.

Нарбуть у своій Историі народу Литовського наводить стару кроніку Дубровського съ IV. віку. У ній такъ сказано про насипування курганівъ: „Надъ Дніпромъ, давні Скипти (Скити), мешкаючі майже ажъ до нашихъ часівъ, суть поганами. Вони не закопували ніколи своіхъ мерцівь у землю: бо скоро ино хто померъ, то заразъ и виношено єго на місце похоронне: тамъ або палено тіла, а ні, то таки такъ покидувано, лишаючи при іхъ завсіди ідла та напитківъ. Люде споживали те все, а на тіло мерця насипували курганъ. Хто бувъ більшъ маючий, або у кого будо більше другівъ, на того похоронахъ гостилось и більше людей и висипувано ёму кращу могилу. Лицарі, князі и іхъ жінки мали звичайно одинокі й великі насипи; хто бувъ лукавцемъ, недобримъ чоловікомъ за життя, тому не сипано ніякоі моголи, а лишано тіло ёго звірямъ на поталу.

(Дальше буде.)


ГЕРЦЕНІВ ДЗВІН.

Московський емигрант п. Герцен почав дзвонити в свого Дзвона (ко́локолъ) за царя Миколая. Любо тоді було слухати добрим людям у Московщині сей склика́нчик до мислі вольноі, яку Господь надав чоловікові, одрізнюючи ёго від безсловесних. Не похваляємо ми тількі того в п. Герцені, що він, виявляючи факти, винуватив за все и про все короновані глави и високі государственні власти. Ми іх шануємо всюди, яко поставлених и освячених народнім розумом. Було б з ёго аж геть до волі, колиб він самому сёму розумові допомагав своєю наукою, своім широкий поглядом на историю народів. Не швидко дождесся результату такоі праці, та веде вона просто до того, чого жадав п. Герцен своім гарячим серцем. Цар и ёго министерия не єсть якась небесна сила; вонь берецця с того ж народу, яким орудує, и повнить не́хотя ёго жадання. Задачею интелигенциі мусить бути подавання народові доброго и спасенного погляду на самого себе. Коли в народі закореницця правда, то не подужа іі, не всто́іть проти неі лукавство царськи́х порадників. От же с п. Герцена було мало такоі проповіді. Погнав він дуже прудко, и через те почав здаватись більш ненавидником урядових особ, аніж апостолом здорового розуму. Тим часом у самій Москві, між гла́вами интелигенциі, прокинулась політична бо́лість ширококраіх государств: почали опасуватись, щоб не розъіхалась велика будівля, споруджена на скору руку самим тількі мечем крівавим. Стали московські голови домислятись, яким би робом підперти той будинок, що годивсь тількі про нужду ча́сів прежніх, и, з великого свого клопоту, не постерегли ходу всемирнёі жизні, забули про ёго, занедбали ёго. Тамо убоящася страха, идѣже не бѣ страхъ; Свіже дихання часу здавалось ім злим віщуванням. Не викохавши в душі розумноі вольности, не спомігшись іі викохати посеред своєі московськоі колотне́чи, вони не зрозуміли, про що́ се в свіжих серцях затліваєцця новий огонь громадськоі праці: думали, що з ёго схопицця пожежа, що постане якась велика руіна по широче́нному царству, та й почали ёго всіма́ способами гасити. Не ши́роко про сю річ пишучи, вкажемо тількі на один, найшкодлявший спосіб.

На початку царювання Олександрового пресса московська була ще опозициєю царській министериі. Розумна то була й спасенна опозиция, бо під нагнітом цензури, проповідувала зневагу до инситоациі, до потакання полициі и администрациі у тих річах, яких вона не розуміє и розуміти, яко заклопо́тана що-денним ділом, не може. Преса вважала себе за ареопаг того, що́ робицця в московському світі, як и ли́чить невеликій громаді людей, що працює головою задля самоі красоти правди, а нагороди собі шукає тількі в тих, що Христос назвав чадами премудрости.

Не послідущим був між такими передовиками московського народу знаний тепер по всіму світу Катков. Слава ёго, яко великого розуму с твердо́го духу, стояла між интелигенциєю ви́соко. Як ось — почав п. Катков помалу зрекатись честних и розумних річей своіх, а незабаром объявив, що ёго даремне хочуть залякати громадською