Сидір Твердохлїб.
Синє небо — аж цвите наді мною!…
Цар весни очарував небозвід:
Дихнув — хмарку замінив у левкою,
Ясне сонце у пуплях-злотоцьвіт!
Перейшов по левадї — троянда
Великанська розкотила листки…
Царю! сьвіт твій — пречудова ґірлянда,
Сама зелень, самі ярі квітки!
В твому царстві на зеленій полянї
Павутини серебристі мигтять —
Як сплетуть ся вони в снїжнотканї,
На край сьвіта, до царівни злетять!…
Здогоняти-ме їх під блакітом
Пташка, легіт, перлоцьвітний жасмін —
Тільки я за бабусиним лїтом,
Я за цьвітом не летїв на здогін!…
До захід сонця гнесь кедрина,
Шумить зі скель в вечірню даль,
На беріг моря хуртовина
Викочує кораль…
І чують кедри — буртить море,
Коралї вітер в даль понїс,
Розвіяв в поли, ляг на гори
Дощем кровавих слїз.
І бачуть, як опали филї,
Затих їх плач, сконав їх шум —
Розсїяв захід на три милї
Сїйбу кровавих дум…
11
